Яка ж була ти Україно, сильна!

Чому ж тепер ти стала навпаки?

Чи почуваєш ти себе не вільно,

Чи стали в тебе люди не такі?

Та ти ж, було, життю завжди раділа,

Усі навколо заздрили тобі.

А зараз, ти смутку сарафан наділа,

Й тримаєш таємницю у собі.

Трудящим людом ти завжди пишалась,

Тепер з підорю ти дивися на нього.

А що тобі робити залишалось?

Бо болю додали тобі страшного.

І знищили усе що ти роками дбала.

Ну як же тобі нас тут не ганьбити?

Свободу, радість, працю всім давала.

Тепер ніхто не знає, як далі жити.

Ми станемо перед тобою на коліна,

Дозволь пробачення у тебе попросити.

Направ на вірний шлях нас, Україно.

Бо доки ж будемо тяжбу в собі носити.

Не дай тобі Господь по усіх швах тріщати,

Не зрадимо ніколи ми, не продамо.

Грудьми своїми будем захищати,

Та в хижі руки ми тебе не віддамо. 

                                           Ганна Почерніна