Два тижні перерви були насиченими для депутатів Верховної Ради. Для комуністів позапарламентські дні обернулися великою роботою. Відбулись дві спроби розпочати процес всенародного референдуму у Києві, а також були проведені збори громадян у регіонах. Тим часом опозиція показово демонструвала свою надлишкову енергію на вулицях. Останній штурм Київради тому яскраве підтвердження. А потім так само показово пішла в народ, точніше – в метро. На відміну від бурхливих подій і заяв поза стінами Верховної ради , в Парламенті з початку осінньої сесії влада і опозиція як ніколи демонструють єдність. Чи зуміють її зберегти найближчим часом, і з якими настроями депутати повернулись до роботи, ГолосUA дізнавався у першого віце-спікера Верховної Ради Ігоря Калєтніка.

- Як особисто ви оцінюєте перші дні роботи Верховної Ради, і чи є сподівання на те, що депутати абстрагуються від блокування трибуни і зосередяться на ухвалені важливих для України та суспільства рішеннях? 

- Перші дні роботи третьої сесії можна оцінити як ефективні. Тільки за перших два пленарні тижні Парламентом прийнято в цілому 24 закони. Якщо за першу сесію – всього 9, за другу – 82, а на сьогодні 24 – ми бачимо досить активну динаміку роботи народних депутатів, і ні про які блокування мова зараз не йде. І мені здається, що це – вже певний пережиток минулого. Я не виключаю, що в майбутньому можуть бути приводи для того, щоб здійснити блокування. Це може бути, скажімо, невдоволення результатами виборів в п’яти проблемних округах, або знову ж таки, питання щодо оголошення виборів в місті Києві… Причину завжди можна знайти, проте це вже не є такою проблемою, як було раніше. І переводити у таку площину, як було під час роботи першої сесії, навряд чи буде можливо. Воно втратило свою ефективність і вже не допомагає досягнути конкретної мети. Тому можна сказати, що у Верховній Раді блокування трибуни на сьогоднішній день вже стало правилом поганого тону.

- Ігоре Григоровичу, наскільки є великою імовірність переформатування парламенту і які наслідки матиме прийняття законопроектів, що істотно спрощує створення депутатських груп з правами фракцій?

- Ми це питання обговорювали майже рік тому, коли парламент сьомого скликання тільки починав працювати, і на сьогоднішній день моя думка абсолютно не змінилася. Для того, щоб створити свою депутатську групу, необхідно, щоб до її складу увійшли щонайменше 33 народних депутати, а не 32, як заявляється нині. Але це не настільки суттєво, суттєвим є те, що немає на сьогоднішній день, і навряд чи буде, конструктиву серед 33-х народних депутатів, які могли б об’єднатися в одну фракцію. Там є щонайменше троє бажаючих очолити цю новостворену групу, йде боротьба за лідерство.

Такий статус додає досить серйозного авторитету керівнику цієї депутатської групи. Але потрібно зазначити, що цей авторитет не є натуральним – він штучного походження. Тому що така депутатська група буде сформована не через волевиявлення українського народу, а через кулуарні домовленості. Через те, що ряд депутатів не знайшов свого місця у фракціях і багато-хто вийшов з них. Ця група не відображатиме засад, на яких обирався український парламент, тому фракція Компартії України не буде підтримувати цей законопроект.

- А чи є можливість того, що голоси за відповідні зміни до регламенту все ж таки знайдуться?

- Якщо взяти теоретично, за нього могли б проголосувати. Чому теоретично? Фракція Партії регіонів на сьогодні – це 208 народних депутатів, і якщо додати всіх позафракційних, то, по великому рахунку, голоси можуть знайтися. Інша справа – а чи захочуть вони, позафракційні депутати, голосувати за відповідні зміни до регламенту? Тому що в разі створення нової депутатської групи із повноваженнями фракцій, дане об’єднання буде більше нагадувати такий-собі клуб з бізнес-інтересів, а не групу із відстоювання якихось ідеологічних напрямків роботи чи своїх бачень.

Сьогодні за рідким виключенням позафракційні депутати – це ті, хто йшов на вибори як самовисуванець. Всі інші – це ті парламентарі, що розійшлися з ідеологією своїх партій, і зараз стали позафракційними. Тому говорити, що таке об’єднання матиме одностайність і ефективність своєї роботи, сьогодні неможливо.

Ви пам’ятаєте, у парламенті минулого скликання була депутатська група «Реформи заради майбутнього», створена за таким саме принципом. Лише троє людей з цієї групи змогли повторно стати народними депутатами. А всіх інших народ України не підтримав. Вони не потрапили до партійних списків – їх ніхто не брав, тому що були серйозні наслідки їх попередніх переходів між фракціями. А на мажоритарних округах вони не пройшли через брак довіри до них з боку українського виборця.

- Як, по вашому, сьогодні можна боротися з таким явищем як «тушки» у Верховній Раді?

- Боротися з таким явищем дуже складно. Здебільшого, мотиви, якими депутат, що виходить з тієї чи іншої фракції, пояснює свій вчинок, завжди носять соціальний характер. Чи то він не згоден із позицією фракції, яка не підтримує тих чи інших законопроектів, направлених на підвищення соціальних стандартів чи, наприклад, не згоден зі зміною ідеологічного напрямку партії. Хоча насправді, здебільшого, ми розуміємо, що за цим стоять зовсім інші речі.

Але якщо брати по сьогоднішньому дню, я не бачу великої необхідності боротися з цим явищем. Людина, яка йде на такий крок, повинна розуміти наслідки, перш за все, морально-психологічні – як до неї будуть відноситися колеги по партії, по фракції, як віднесуться виборці, які її обирали, і це справа кожної людини.

Якщо народний депутат робить такий крок, він повинен розуміти всю повноту відповідальності за свої вчинки. І мені здається, що це явище – також тимчасове, як і блокування трибуни. Ми рухаємося до стабільності і до того, що кожен народний депутат має нести чітку відповідальність за той мандат довіри, який він отримав. Я думаю, що це питання обов’язково знайде свою відповідь, і таке негативне явище, як «тушки», перестане існувати.

- Зараз багато говорять про доцільність або недоцільність європейського вектору України. Як ви вважаєте, чи встигнуть народні депутати прийняти європейський пакет до саміту у Вільнюсі?

- Ми маємо розуміти, що «європейський пакет» отримав таку назву, але в ньому є законопроекти, які нічого спільного з європейською інтеграцією не мають. І навпаки, є ті, які сьогодні не знаходять підтримки в парламентському залі, але є жорсткою вимогою Європейського союзу. Наприклад, законопроект про заборону дискримінації.

Якщо говорити суто про фракцію Компартії України, сьогодні КПУ не вибирає для себе позиції – це проєвропейські законопроекти, подані опозицією, урядом чи фракцією Партії регіонів. Для нас це не є сьогодні якимось лакмусовим папірцем. Я наведу вам декілька цифр. За три сесії сьомого скликання відбулося трохи більше 1500 голосувань взагалі у Верховній Раді. З них Компартія України разом з Партією регіонів голосувала 640 разів. Опозиція голосувала разом із «регіоналами» 650 разів. Фракція Компартії України голосувала з опозицією трохи більше 200 разів. Тобто ці цифри свідчать про те, що в основу рішення КПУ завжди береться суть законопроекту – що він передбачає, що дасть для українського населення, для розвитку держави. Цими принципами ми керуємося, і безперечно в їх основі лежить та програма, з якою ми йшли на вибори, і з якою нас підтримали українські виборці. Ось це є для нас основою.

А повертаючись до теми популярних сьогодні «євроінтеграційних законів», більша частина з них вже на сьогоднішній день прийняті. Я думаю, я відповів на ваше запитання.

- І останнє запитання – як на сьогодні на законодавчому рівні можна підтримати і реалізувати ініціативу Комуністичної партії України щодо проведення референдуму щодо політичного і економічного вектору України?

- Якщо брати приклади наших європейських колег, то вони референдуми проводять регулярно, при чому з будь-яких питань. На перший погляд, інколи ці питання навіть не є, скажімо, такими вкрай важливими, щоб їх виносити на референдум.

Що стосується позиції Компартії України, то ми її неодноразово висловлювали – дуже важливо, щоб такі доленосні рішення для країни приймалися більшістю українського населення. Не може один суд адміністративний, посилаючись на норми закону, що Україна має європейський вектор, забороняти проведення референдуму. Не може суд забороняти проводити мирні зібрання громадян, не може заборонити участь представника ЦВК. Це виглядає дуже й дуже… навіть не смішно на сьогоднішній день.

Сьогодні громадяни задають собі питання – так а чому ж тоді ми не можемо прийти на референдум і висловити свою позицію? А куди нам рухатися – в Європу чи на Схід в Митний союз? Потрібно провести публічне обговорення, можливо, на парламентському рівні, де ми всі могли б почути, які плюси і мінуси вступу у Митний союз і які плюси чи мінуси при підписанні угоди про Асоціацію. Як після цього буде почуватися економіка України, і якими будуть торговельні відносини із нашими найближчими сусідами.

Насправді, на сьогодні Європейський союз переживає не найкращі часи. Ми добре знаємо, бачимо, наскільки складна, а подекуди, критична ситуація в Португалії, Іспанії, Греції, в Угорщині. Ми маємо дати належну оцінку тому, що це має бути прийнято велике колегіальне рішення всього суспільства.

Таким чином, проведення референдуму, ініційоване Компартією України, мало на меті дати чіткі відповіді на ці питання. Кожен українець мав би прийти на виборчу дільницю, а перед тим він би поцікавився – що для мене важливіше, за що я голосую? Сьогодні статистика показує, що 62% українців мають бажання взяти участь у референдумі. Це досить велика кількість наших громадян. Тому КПУ на цьому не зупиняється. Ми вже вдруге провели зібрання у Києві, зараз такі зібрання громадян для ініціювання проведення всеукраїнського референдуму відбуватимуться ще у ряді областей. І в цьому контексті, я переконаний, рано чи пізно цей референдум все ж таки відбудеться.