Товариші – члени Центрального Комітету!

В першу чергу хочу від імені членів ЦК, наших товаришів по партії подякувати всім виборцям, які в умовах шаленого тиску, безпрецедентної антикомуністичної істерії, підтримали нашу партію на виборах. Це було, без перебільшення, мужнє рішення в умовах терору проти КПУ, в умовах державного «замовлення» на пряме знищення єдиної системної політичної опозиції олігархічному, націонал-фашистському режиму. Спасибі Вам, шановні виборці, за принциповість, громадянську, патріотичну позицію.

Нинішній Пленум займе особливе місце в житті Комуністичної партії України. Він має своїм завданням дати політичний аналіз підсумкам минулих парламентських виборів і окреслити першочергові шляхи діяльності партії в кардинально нових умовах.

Що найперше обумовлені двома взаємопов’язаними чинниками: тим, що парламентські вибори зберегли і посилили владу, яка встановлена після військового перевороту на Майдані у лютому 2014р, тобто легалізували режим олігархів та націонал-радикалів. А також тим, що саме цей режим за вісім місяців поставив країну на межу катастрофи, розпочав та продовжує братовбивчу криваву війну проти власного народу на Донбасі.

Розмова наша, як ніколи раніше, має бути відвертою, предметною і конкретною.

Передовсім щодо політичних і соціально-економічних обставин, в яких відбулися ці дочасні парламентські перегони. Ці обставини з багатьох чинників характеризуються словом «вперше».

Вперше Україна опинилася на вістрі боротьби провідних геополітичних гравців за зміну розстановки сил на Європейському континенті і в світовому вимірі. В результаті спланованого за океаном й організовано проведеного спецслужбами Майдану 2013-2014 років завдано суттєвого удару по зовнішньополітичному курсу країни. По суті, на Хрещатику й прилеглих вулицях життями і кров’ю українських громадян американці за підтримки Європи завдали стратегічну (сподіваємося - тимчасову) поразку багатовіковим дружнім російсько-українським відносинам. Україна опинилася у сфері впливу - більшою мірою - США і меншою – Європейського Союзу.

Це посилило загрозу єдності та територіальної цілісності нашої країни, втрати її державного суверенітету, призвело до ще більшого підпорядкування внутрішньої і зовнішньої політики диктату США і ЄС, міжнародних фінансових організацій.

Чи не найпершим завданням народних депутатів новообраного парламенту, скоріш за все, постане питання про відмову від позаблокового статусу України й негайне втягування її в НАТО.

На невпинний конвеєр ляжуть законопроекти, прийняття яких вимагає Міжнародний валютний фонд. А саме, різке скорочення фінансування соціальних програм і виплат, заморозити заробітні плати, збільшити тарифи, скорочення працюючих у бюджетній сфері. При цьому є очевидним, що головний тягар наслідків їх виконання ляже на плечі простих трударів.

Значно зросла роль заокеанського штабу – «вашингтонського обкому» у формуванні українських кадрів. Саме американці, як ми бачимо, вирішують, хто має займати ключові посади в Уряді і парламенті України. Дійшло вже до того, що у кожному міністерстві вони мають свого  «смотрящего». Саме з цією місією контролю виконання вказівок до Києва вже втретє протягом восьми місяців (безпрецедентне явище!) прибуває віце-президент США Джо Байден.

Зміна зовнішньополітичних орієнтирів та відсутність реальної економічної політики нової-старої влади Порошенко, Яценюка уже суттєво позначилися на погіршенні економічних показників. Фактично, на сьогодні нема жодного макроекономічного або соціального показника, який би свідчив про позитивні результати роботи цього Уряду. Економіка падає, фінансових ресурсів немає.  Падіння ВВП в третьому кварталі прискорилося до 5,1%, МВФ прогнозує його скорочення в 2014 році до мінус 6,5 відсотка. Обсяг промислової продукції за січень-вересень зменшився на 8,6%, реальна заробітна плата - на 4%, а індекс споживаних цін – на 16,2%. Заборгованість по заробітній платі на 1 жовтня сягнула 1,928 млрд. гривень, у той час, коли в лютому вона становила 748 млн. гривень. У вересні 2014 р. в порівнянні з аналогічним періодом 2013 р. падіння промислового виробництва склало 16,6%, видобутку вугілля на 60%. У червні падіння виробництва у машинобудуванні склало 23,8%, хімії – 22,2%, нафтопереробці – 15,9%. Гарантований борг України за оцінками МВФ у 2014 р. складатиме 67,6% ВВП, а в 2015р. – 73,4%.

За визнанням міністра фінансів, ми вже втратили 3,5 млрд. доларів у товарообігу з Росією і до кінця року ще втратимо 5 мільярдів. Основними групами товарів українського експорту в Росію, як відомо, є продукція сільського господарства та машинобудування. А прем’єр-міністр оцінює можливе зменшення товарообігу з Росією лише від введення нових мит на українські товари в 7 млрд. гривень.

Парламентські вибори відбулися після здійсненого 19-21 лютого 2014 року державного перевороту, в результаті якого в Україні утвердився прозахідний маріонетковий, колабораціоністський режим жорстокої терористичної диктатури, що опирається на оскаженілі націонал-шовіністичні кола духовних спадкоємців пособників гітлерівських фашистів часів Великої Вітчизняної війни.

Вперше, за результатами виборів, у вищому законодавчому органі держави, а відповідно до Конституції України й у виконавчій гілці влади, переважну більшість становитимуть найреакційніші правонаціоналістичні сили, на які опирається режим, що повстав після 21 лютого.

І підстав сподіватись на поліпшення ситуації у найближчій перспективі немає.

Необхідно все це донести до трудящих, мільйони яких ще вірять у казки про Європу, де вони нібито незабаром заможно житимуть. Вірять у байки про європейські зарплати і соціальні стандарти та членство в ЄС, про те, що ось-ось «заживуть по-новому», як того обіцяв при обранні Президент.

Варто роз’яснити, що виборці, які голосували за списки Яценюка, Порошенка, «Самопомочі», Ляшка, Тимошенко та, зрештою, й так званого «Опозиційного блоку», надали їм повноваження на подальше зниження заробітної плати і пенсій. На  підвищення комунальних тарифів і цін на продукти харчування. На ліки, недоступні пенсіонерам. На продовження війни і холодну зиму. На введення податку на нерухомість навіть для неімущих верств населення.

Вони голосували за люстрацію, яку придумали за настановами заокеанських хазяїв депутати із «Народного фронту» і Блоку Петра Порошенка, не усвідомлюючи, що це не реальна боротьба з корупціонерами, а узаконена позасудова розправа із сотнями тисяч невгодних правлячому режимові, привід для доносительства, зведення особистих рахунків з політичними конкурентами.

Абсолютно правий автор матеріалу «Как голосовали, так и жить будем», опублікованого на нашому партійному сайті 31 жовтня: «Похоже, ничему жизнь большинство людей не учит. Ни после 1991 года, когда сами захотели есть свое сало… ни после первого Майдана, ни после второго. Печально…» І далі справедливо резюмує: «После выборов ответственность за дальнейшее ухудшение жизни, обнищание и прозябание большинства людей, лежит на том меньшинстве от общего количества избирателей, кто проголосовал за нынешнюю банду, захватившую власть в феврале 2014 года. И только не нужно теперь ныть по кухням и курилкам, что жить становится с каждым днем все труднее и невыносимее. Все виноваты! Особенно те члены избирательных комиссий, кто фальсифицировал выборы. И те, кто голосовал за новое-старое парламентское и правительственное ворье народного достояния, и те, кто не пошел на избирательные участки…»

Трагічним результатом розстрілу снайперами учасників київського Майдану по обидві його сторони, «одеської Хатині», утворення і безкарної діяльності приватних загонів самооборони реакційних політичних сил і так званих добровольчих батальйонів олігархів, американського диктату й європейського заохочення стала війна. Війна – братовбивча, громадянська, несподівана, трагічна не лише для наших співгромадян, а за своїми наслідками – й для територіальної цілісності держави. Тисячі загинули, в т.ч. жінки, люди похилого віку, діти, десятки тисяч отримали поранення, сотні тисяч залишили свої домівки і змушені бути переселитись із Донбасу до Росії і інші регіони України.

Вперше громадяни України голосували в умовах війни, під дулами автоматів або диктату людей із зброєю. До речі, Президент Порошенко, виступаючи днями на засіданні Ради з питань судової реформи пафосно заявляв: «Справедливе суспільство можна побудувати лише тоді, коли є верховенство права, коли є чесні вибори… вибори під дулами автоматів не визнає цивілізований світ». Правда, це мовилося про вибори 2 листопада в окремих районах Донецької і Луганської областей. Хоча на таку ж оцінку, якщо бути об’єктивними, цілком заслуговують і вибори 26 жовтня в тих же Донецькій, Луганській областях та деяких інших регіонах України.

Вперше виборча кампанія, як і весь час перебування при владі нинішнього режиму, проходила під акомпанемент мілітаристського чаду, супроводжувалася нагнітанням воєнного психозу і антикомуністичної істерії.

Війну з власним народом влада цинічно використовує не лише для того, щоб допомогти собі і своїм олігархам загарбати власність своїх конкурентів. На війну влада списує прорахунки своєї бездарної внутрішньої і зовнішньої політики. На війні наживаються ті, хто має доступ до постійно зростаючих державних асигнувань і пожертвувань на підтримку Збройних Сил. Воєнна риторика стала головним атрибутом передвиборної агітації більшості учасників парламентських виборів, хоча 74 стаття Закону про вибори народних депутатів України забороняє поширення у будь-якій формі матеріалів, що містять пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, національної, релігійної ворожнечі .

Життя переконливо показало, що якби відбувся торік запропонований комуністами референдум щодо вибору варіанту зовнішньоекономічної орієнтації України, то можна було б уникнути того загострення політичної ситуації, яке нині обернулося незворотними трагічними наслідками.

Так само зрозуміло, що якби влада одразу відреагувала на конкретні плани Компартії, її фракції у Верховній Раді щодо врегулювання конфлікту, що наростав у суспільстві (а більшість із цих пропозицій нині - в основі Мінських домовленостей), то Україна не втратила б Криму, не палахкотіла б війна на Донбасі, не існувало б загрози втрати територіальної цілісності  української держави. України у тих географічних межах і кордонах, в яких її зібрали воєдино більшовики-комуністи.

Вперше вибори проходили не на всій території України

За нашим глибоким переконанням, лише Комуністична партія України зможе знову зшити країну в тих історичних межах, що існували за радянських часів.

Вперше на виборах була такою низькою явка: вона склала лише 52,42%. А в регіонах Південного Сходу явка була в середньому на 20 відсотків нижчою порівняно із західними областями. До того ж, відсоток явки ЦВК рахує не від загальної чисельності виборців, а лише виборців тих 198 (із 225) виборчих округів, де вибори відбулися. Зокрема, із понад 5 мільйонів громадян, зареєстрованих у Донецькій і Луганській областях, можливість проголосувати на виборних дільницях за місцем проживання мали лише 1,8 мільйони виборців. А проголосували з них лише третина – 598 тисяч.

Вперше виборці півдня і сходу України протестуючи проти діючого режиму та його політики фактично відмовились йти на вибори.

Водночас, умови для голосування українських біженців у Росії практично повністю були відсутніми. Так, за даними Федеральної міграційної служби, на 23 жовтня на території Російської Федерації перебувало понад 800 тисяч громадян України, які виїхали із Півдня і Сходу України. А у списки виборців у Росії, за даними ЦВК України, було внесено менше 50 тисяч українських громадян.

Таким чином, вперше парламент обрано практично жителями західних областей і частини центральних, що серйозно змінило його політичне обличчя. За деякими даними, близько 40 відсотків новообраних депутатів представляють католиків і уніатів. Можна очікувати, що наступ на Православну церкву російського патріархату після цього посилиться.

Вперше вибори були використані для реалізації публічно проголошеної верховодами нинішнього диктаторського режиму цинічно антидемократичної настанови: «комуністи віднині не мають бути в українському парламенті». Задля цього була розгорнута ще незнана в нашій історії антикомуністична істерія. Її шквальний вал незрівнянно вищий, ніж в останні роки псевдоперебудови чи на першопочатках становлення Української держави після розвалу Союзу РСР.

Більше того, розгорнуто безпрецедентну кампанію, мета якої – взагалі усунути Комуністичну партію з політичної арени. На порушення Конституції і волі майже трьох мільйонів виборців було припинено діяльність парламентської фракції комуністів. Наші депутати були позбавлені доступу до формування порядку денного пленарних засідань Верховної Ради, повністю обмежені у використанні парламентської трибуни, засобів масової інформації для висловлення і доведення до громадськості позиції комуністів з принципових питань державної політики.

Життя підтвердило справедливість висновку позачергового,
48-го з’їзду нашої партії, що за проектом, розробленим владою, в антикомуністичній кампанії використовуються іудині «послуги» групи відщепенців, які зрадили Комуністичну партію, у найважчий для неї час покинули її парламентську фракцію і перебігли у стан наших політичних противників, як політичні поліцаї.

Компартію, її керівників і активістів без будь-яких підстав звинувачують у «підтримці сепаратистів і тероризму» і навіть
«у фінансовій їх підтримці», зазіханні на єдність держави, інших мислимих і немислимих злочинах. За категоричною протизаконною вимогою спікера, який виконував обов’язки глави держави, було розпочато і зараз триває ганебний судовий процес щодо заборони діяльності Компартії. В парламенті брутально проштовхується закон про заборону комуністичної ідеології.

Щодо Компартії, її прихильників розгорнуто не лише моральний, а й фізичний терор. Деякі наші товариші заарештовані. З них вибивають – із застосуванням катувань – «свідчення» у злочинах, яких вони не коїли. Розгромлені й пограбовані приміщення ЦК, багатьох партійних комітетів на місцях. Не припиняються акти печерного вандалізму – нищаться пам’ятники радянської епохи. На вістрі боротьби з комуністами – неонацистські організації, які всебічно підтримуються центральною владою й місцевими властями.

Всупереч заявам заангажованих міжнародних спостерігачів минулі вибори були, особливо для Комуністичної партії, нечесними, несправедливими, а тому їх результати важко визнати легітимними. Станом на 30 жовтня, за повідомленням МВС, надійшло більше 2 тисяч повідомлень про злочини у зв’язку з виборами і було порушено близько 300 кримінальних проваджень. Комітет виборців України заявив, що випадки підкупу виборців мали місце практично в усіх областях України. А це лише айсберг, передовсім відображення розбірок між різними олігархічними кланами.

Вперше була встановлена повна інформаційна монополія режиму на засоби масової інформації, особливо електронні, для тих політичних сил, які при владі або підспівують режимові.

Вперше в історії незалежної України націонал-фашистський режим брутально порушуючи Конституцію і Закони не давав можливості проводити виборчу кампанію політичним силам які не підтримують цей режим.  

Вперше Комуністична партія не мала можливості представити свою передвиборчу програму «За мир, народовладдя і справедливість», наповнену заповітною мрією кожного з нині живучих: «Мир – українській землі! Благополуччя – кожній сім’ї!», безперешкодно проводити зустрічі з виборцями.

Сьогодні ми змушені констатувати: через сукупність об’єктивних і суб’єктивних причин вперше трудящі України позбавлені політичної підтримки у стінах парламенту. Відсутність депутатів-комуністів призведе до того, що інтереси людини праці, та їх соціальні завоювання, ветеранів, підростаючого покоління, інших соціально незахищених верств населення підтримувати й захищати у Верховній Раді буде нікому! Так званий «Опозиційний блок», представникам якого – виходцям із залишків збанкрутілої Партії регіонів правлячий режим дозволив пройти до Верховної Ради, звичайно ж, опозицією назвати важко. Сьогодні це – профанація чи навіть політична проституція.

Таким чином відсутність у парламенті фракції КПУ, різко знижує якість роботи парламенту. Такий парламент не здатний проводити цілісну державну соціальну політику, відображати і захищати інтереси всіх соціальних груп населення.

Шановні товариші!

Викладені вище обставини, безперечно, позначились на незадовільних для партії результатах виборів. Непроходження її представників до законодавчого органу - для політичної партії серйозна поразка. А якщо  врахувати, що за список нашої партії подано ( без  територій, де вибори не проводились) в чотири рази менше голосів, ніж на виборах 2012 року, що для подолання встановленого законом п’ятивідсоткового бар’єру нам не вистачило трохи більше 200 тисяч голосів, то те, що трапилося, не можна кваліфікувати інакше, як провал.

У Вінницькій, Волинській, Івано-франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернігівській, Чернівецькій областях кількість симпатиків нашої партії проти попередніх виборів зменшилась у 5-6 разів.

П’ятивідсотковий бар’єр вдалося подолати  партійним організаціям всіх міст і районів лише у Миколаївській, Херсонській, Харківській областях. В цілому  цей бар’єр подолали (правда, не в усіх містах і районах) також у Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській областях, а також у тих зонах Донецької і Луганської областей, де вибори відбулися. (Всі ці дані відносяться лише до кількості виборців, які взяли участь у голосуванні).

Якщо у 2012 році  у Компартії на виборах був рейтинг  четвертої політичної сили, то на останніх виборах - аж восьмої. У  Житомирській, Кіровоградській, Хмельницькій, Черкаській областях цей рейтинг знизився на 5, Вінницькій - на 6позицій.

Тут є над чим думати.  Як не гірко це визнавати, але фактом є те, що наші  кадри у переважній більшості виявилися неготовими  працювати  в умовах, що радикально змінилися.

Але причини такого стану глибше: ми повинні визнати, що поразка  стала наслідком негативних процесів, які  протягом років назрівали  і поглиблювались в житті партії. Про них  в тій чи іншій формі говорилося на з’їздах партії, на кожному Пленумі Центрального Комітету, на нарадах з секретарями регіональних і місцевих партійних комітетів, з партійним активом. Однак для подолання наявних недоліків мало що робилося, ситуація  на краще практично не змінювалась.

По суті нічого не зроблено для просування членів нашої партії у виробничі, студентські колективи, забезпечення системного впливу в профспілках. Ленінська настанова - "працювати там, де є маса", добиватися того, щоб кожний завод став нашою фортецею,  забута. Втім, багато партійних працівників про неї й не знають.

Як і в попередні роки, у переважній більшості  трудових колективів, навчальних закладів, сіл  і селищ немає жодного члена партії.

Хто ж агітуватиме там  за партію? Нічого не змінилося і  в плані  проведення на керівні посади комуністів або хоча б прихильників нашої партії  у профспілках, які мають законне право працювати безпосередньо на підприємствах, де за Конституцією заборонено створювати партійні організації.

Практично немає в нас і партійних організацій, які  об’єднували б комуністів, що працюють на одному підприємстві, у вищому навчальному закладі (університет, академія) або в певній галузі (медичні працівники, вчителі тощо). Та й для створення таких організацій, які могли б дати нову якість партійній роботі, у більшості міст немає умов, оскільки відсутня необхідна кількість членів партії. Водночас відбір   нового поповнення ведеться  без  урахування зазначеної обставини.

Дуже багато партійних осередків  працюють слабо. В них занедбана організаційна, ідеологічна робота, навіть збори регулярно не проводяться. Про політичне навчання годі  й говорити. Деякі партійні організаціі  складаються  лише з комуністів похилого віку, роками не поповнюють свого складу і просто вимирають.

До участі у виборній кампанії  у деяких партійних організаціях поставилися просто безвідповідально. Замислимось, товариші, над такими фактами.

У Локачинському районі  Волинської, Народицькому Житомирської, Бобринецькому Кіровоградської, Дунаєвецькому Хмельницької областей не проголосували за партію від 200 до 250 комуністів в кожному; в Ільїнецькому  Вінницької, Любомльському Волинської, Попельнянському, Ружинському, Лугинському Житомирської,Срібнянському Чернігівської областей - від 100 до 160-ти.

Ми маємо досить вагомий загін депутатів Рад - комуністів - майже 6,4 тисячі. Але багато з них не виявили належної активності у виборній кампанії, хоча за ними стоять сотні виборців.

Не може не викликати стурбованості  й таке.

В 23 одномандатних виборчих округах, де балотувалися кандидати від нашої партії, за них проголосувало більше виборців, ніж за наш партійний список. Такі факти мали місце в Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Закарпатській, Львівській, Рівненській областях.

Нічим іншим, як формальним, а то й безвідповідальним ставленням деяких партійних працівників до справи пояснюється  й те, що лише  у двох обласних  партійних організаціях – Львівській і Харківській - на виборах  підтвердилися  дані реєстра виборців, який був представлений у ЦК.  Складання реєстра мало бути лише початком предметної, системної роботи з нашими потенційними  прихильниками.  Між тим, подекуди  склали похапцем  - для форми - папірці, передали їх в ЦК  і - забули.

Пасивність багатьох партійних організацій, невміння протистояти натиску антикомуністичних сил, давати відсіч обивательським вигадкам, які поширюють  переродженці, призвела до деморалізації  деякої частини партійців, виходу їх з партії. В цьому році вже припинили членство в КПУ понад  8 тисяч партійців  (5,1% від загальної кількості, або кожний двадцятий). Найбільші втрати понесли  Житомирська (772 особи), Дніпропетровська (693), Черкаська (645) обласні партійні організації. В партію прийнято за цей час лише 2477 нових членів.

У деяких партійних організаціях не потурбувалися навіть про  спростування поширюваних владними структурами і різного роду провокаторами вигадок, нібито Компартію вже заборонено і вона не є учасником виборів.

Слабо проявили себе під час виборів також  багато осередків об’єднання жінок- трудівниць, Спілки радянських офіцерів. Партія втрачає позиції у  ветеранських організаціях. В країні більше 15 мільйонів пенсіонерів, у тому числі чимало ветеранів, які добре знають, що дали  нашому народу Радянська влада, Комуністична партія, яка здійснювала політичне керівництво життям країни. Але за  Компартію голосують лише незначна їх частина.  Є випадки, коли райком партії і ветеранська організація знаходяться в одному приміщенні, але контактів між ними практично немає.

Окремо слід сказати про комсомол. Його впливу на молодь практично не відчувається. Що й зрозуміло: його колишній лідер виявився здатним лише "підносити набої" для провокаторів і розкольників. Та й уваги до роботи комсомольських організацій з боку партійних комітетів практично не виявляється. Це теж один з найсерйозніших недоліків нашої роботи.

Партійні комітети, в тому числі й Центральний Комітет, його Секретаріат незадовільно займаються  пошуком і вирощуванням здібних організаторів, авторитетних лідерів з числа добре відомих робітників, господарників, фахівців, науковців,  представників інших загонів інтелігенції, підготовкою резерву для висування. Тому практично кожного разу, коли потрібно вирішити кадрове питання, ми стикаємось з великими труднощами, допускаємо серйозні помилки, які дорого нам обходяться.

Це відобразила й виборча кампанія. Партійні комітети не змогли рекомендувати для висування кандидатів у половині одномандатних виборчих округів, а в Миколаївській області - в жодному окрузі. У Кіровоградській області обком не спромігся правильно оформити виборчу документацію. Через це жодного кандидата  від Компартії не було зареєстровано.

У той же час повсюдно спостерігалося нестримне прагнення попасти в партійний список. Невключення в список дехто розглядає мало як не особисту трагедію. Доходило до ситуацій, які просто важко зрозуміти. Перший секретар Сторожинецького райкому партії член Центрального комітету Чоботар Р.Р. відмовився від висування з’їздом його кандидатури по одномандатному округу. В той же час зареєструвався там кандидатом як самовисуванець, безпартійний, підприємець(!?). Не випадково за список від Компартії по цьому округу проголосували всього 0,73 відсотка виборців.

Вважаємо, що т. Чеботар має дати пояснення Пленуму, як розуміти його поведінку. Члени ЦК вправі знати і позицію Чернівецького обкому партії з цього приводу.

Обстановка потребує серйозної, відвертої розмови про рівень керівництва і вимогливості з боку Центрального,  регіональних і місцевих партійних комітетів, про стан партійної дисципліни, реагування на критику.

В багатьох партійних організаціях відчувається стурбованість, по суті, кризовим станом, в якому опинилася партія, зниженням її впливу в суспільстві. При цьому висловлюються серйозні, справедливі зауваження, в тому  числі на адресу керівництва партії.

Ми не раз закликали, зокрема і на недавньому з’їзді, до відвертої,  критичної і самокритичної розмови про стан партії,  про недоліки в роботі Президії, Секретаріату ЦК, його апарату, про шляхи радикального поліпшення нашої роботи. На жаль, досі такої розмови не виходило ні на Пленумах ЦК, ні на засіданнях Президії, ні на нарадах за участю перших секретарів регіональних комітетів. Виступи, як правило, носять характер самозвітів, не містять грунтовного аналізу проблем, конструктивних пропозицій. Наші Пленуми у більшості випадків не залишають відчутного сліду в діяльності партії.

Об’єктивно приниженою виявилася роль Президії Центрального Комітету як колегіального органу,  знизилась якість штабної роботи в ЦК, не належному рівні виконавча дисципліна, слабо здійснюється контроль за виконанням ухвалюваних рішень. Реалізація багатьох рішень, рекомендацій, настанов не забезпечується ще на етапі передачі їх від ЦК до обкомів партії. Про  виконання їх міськкомами  і райкомами  партії, а тим більше  первинними партійними організаціями в таких випадках говорити взагалі не доводиться. Партія поступово втрачає динамізм, бойовитість, авторитет в масах. На жаль, про це ні на засіданнях Президії, ні на Пленумах ЦК ділових розмов практично не ведеться.

Зрозуміло, відповідальність за це несе передусім перший секретар ЦК. Але я маю право і хотів би  розраховувати на  щиру  підтримку і товариську критику з боку товаришів по партії, насамперед колег по Президії Центрального Комітету. Чого я не сприймаю, так це закритих  збіговиськ, сепаратних змов, несумісної з вимогами нашого партійного Статуту групівщини, які об’єктивно ведуть до розколу партії.

Вважаю,що сьогоднішній Пленум має зосередитись  на нагальних питаннях, які потребують вирішення для виведення партії з кризи, на визначенні кроків, які сприятимуть відновленню  її статусу як провідної опозиційної сили українського суспільства, здатної очолити боротьбу трудящих за визволення від капіталістичної експлуатації, проти фашистської загрози. Ми або зробимо це, або піддамося широко тиражованим офіційною пропагандою закликам провокаторів розпочати "разборки"  в ЦК, втягнути в них партію, розколоти її і фактично знищити.

Саме так сьогодні стоїть питання.

Провокатори і зрадники свою брудну, злочинну роботу зробили. Своїм виходом з фракції вони дали владі привід для її розгрому (рішення явно незаконне, але воно було реалізоване), що стало однією з причин поразки партії на виборах.

Члени Центрального Комітету мають знати, що на цьому партія втратила.  Члени фракції КПУ  відраховували в фонд партії більше 8 млн. гривень за рік. Для довідки: сума партійних внесків становить трохи більше 6 мільйонів. 

За рахунок відрахувань  членів фракції вдалося багато зробити для професіоналізації партійної роботи: ми утримували на ставках держслужбовців майже 120 секретарів партійних комітетів (на посадах помічників-консультантів народних депутатів) і ще понад двісті - на заробітній платі, яку виплачувала Верховна Рада.

За рахунок фракції виділялись  кошти на відрядження помічників, на оплату виступів членів фракції у ЗМІ, на утримання приймальних народних депутатів, які фактично є  службовими приміщеннями партійних комітетів, на забезпечення  функціонування створеного за останні роки потужного інформаційного ресурсу. Сьогодні все це практично втрачене.

Витрати  на проведення виборчої кампанії призвели до фактичного вичерпання нашого фінансового ресурсу. Партія має бути готовою далі  існувати і діяти лише на членські внески, збором яких у багатьох партійних організаціях, зокрема  у Вінницькій, Кіровоградській, Хмельницькій, ряді інших областей, займаються незадовільно, а також на добровільні пожертвування, на які розраховувати тепер дуже важко.

Ось чим обернулося зрадництво тих, хто  продався олігархам, а зараз видає себе за ревнителів моральної чистоти і принциповості, обливаючи брудом тих, з ким  працював і чиєю підтримкою користувався! Сьогодні їх дії спрямовані на те, щоб за допомогою спільників в Центральному Комітеті захопити партію, "змінити, як вони кажуть, деякі політичні позиції", тобто пристосувати партійну програму до потреб  своїх хазяїв- олігархів. І про це мають знати члени ЦК.

Обстановка  в країні стрімко змінюється. Минулі вибори  і  те, що  відбувається в таборі правонаціоналістичних "переможців" - підкилимна і відкрита боротьба при створенні правлячої коаліції, торги при формуванні Уряду, розподілі посад, -  є свідченням того, що говорити про стабільність новостворюваної конструкції влади не доводиться. Думаю, мають під собою грунт висновки серйозних аналітиків про те, що вже в недалекому майбутньому країну очікують нові дочасні парламентські, а то й президентські вибори.

Й до цього повинна бути готова партія, зробивши належні висновки з поразки на виборах 2014 року.

Вже сьогодні є очевидними невідворотність різкого загострення політичної ситуації і  можливості соціального вибуху внаслідок різкого погіршення стану справ в економіці, умов життя переважної більшості народу, продовження війни  влади проти власного народу на Сході країни, посилення репресій проти сил, які виступають проти антинародного режиму.

Влада, яка тримається на насильстві, страхові і популізмі, спирається на найреакційніші націонал-шовіністичні сили, реабілітує пособників гітлерівських фашистів, не може втриматися довго.

В країні зростає запит на потужну політичну силу, здатну очолити і спрямувати в річище усвідомленої, організованої боротьби  широких мас проти антинародної влади протестні настрої.

Такою силою має стати Комуністична партія - глибоко патріотична сила, яка послідовно обстоює інтереси нашої країни, трудового народу. Але для цього партія повинна подолати внутрішню кризу, забезпечити єдність своїх рядів, високу боєздатність  усіх партійних ланок.

Що потрібно для цього зробити, сказано в проекті Постанови Пленуму, який у членів ЦК є.

Стратегічні наші цілі і завдання - злам капіталістичної системи, безперечно, залишаються незмінними.

Очевидно, що партія повинна використовувати тимчасову паузу в своїй парламентській історії для глибокого і всебічного аналізу перш за все внутрішніх партійних проблем - як структурних, так і політичних, вивчення та адаптації до українських реалій теорії і практики боротьби провідних партій і рухів усього світу.

Комуністи ніколи не були чисто парламентською партією, але у свідомості багатьох наших товаришів сформувалось уявлення про пріоритет виключно парламентської роботи. Партія була і залишається єдиною в Україні політичною силою, яка твердо стоїть на позиціях необхідності зміни політичної системи, боротьби за народовладдя і принципи соціальної справедливості, боротьби за соціалізм.

Ми маємо об'єднати наші зусилля з громадськими рухами та профспілками, що займаються захистом трудящих. Пропонується всім партійним осередкам, у всім куточкам України виступити організаторами потужного громадського тиску на правлячий режим і змусити буржуазних політиків відмовитися від згортання соціальних програм. Бо крім нас, жодна буржуазна партія, жоден так званий опозиційний блок не будуть захищати інтереси простих людей, простих трудівників.

Ми чекаємо конкретних пропозицій від Луганської та Донецької партійних організацій, щодо того, як нам ефективно налагодити роботу на територіях, де йдуть бойові дії, де вирує війна. Як налагодити систему оперативного інформування комуністів, як проводити партійно-політичну роботу на територіях областей, які переділені блокпостами і пересування якими небезпечно для життя. Як організувати і мобілізувати людей на захист тих наших товаришів, які потрапляють під переслідування з боку силових структур правлячої хунти.

Ми чекаємо конкретних пропозицій від партійних організацій Львівщини, Франківщини, Тернопільщини, Рівненщини тощо, як працювати в умовах націонал-фашистського терору у західних регіонах країни, як зберегти боєздатність наших партійних осередків.

Вибори продемонстрували і те, що сучасний постіндустріальний світ реально загрожує встановленням всеосяжного інформаційного тоталітаризму. За допомогою медійних технологій буржуазія не просто обманює людини праці. Вона створює віртуальну реальність, якої намагається підмінити реальність матеріальну.

Ми зобов’язані не тільки оволодіти ними, а й спрямувати потенціал нових інформаційних технологій в першу чергу на боротьбу з класовим ворогом.

Комуністи повинні організувати наступ з використанням всіх комунікаційних плацдармів.

Мова йде не тільки про традиційні ЗМІ: газети, телебачення, радіо, а й про соціальні мережі, про створення партійного і суспільного інтернет-телебачення і інтернет-радіо тощо. Це допоможе відкрити очі максимальній кількості громадян. Особливо, молоді.

Різке посилення нашої агітаційної, пропагандистської, ідеологічної роботи та протестні акції мають в умовах реакції стати відповіддю на злочинний наступ буржуазії на соціальні завоювання громадян України.

Переконаний, що конкретні пропозиції щодо практичної реалізації конкретних проблем, які постали перед нами, в тому числі і за результатами позачергових виборів, ми почуємо на нашому Пленумі.

Ключове завдання нашої партії на найближчому етапі розвитку - підготовка не просто до приходу в парламент, а до завоювання повноцінної влади в країні. Вирішення цього завдання це в першу чергу необхідна умова виживання громадян України в умовах глобалізації, в умовах, коли влада і ресурси, які належать всім громадянам, монополізовані нечисельним класом капіталістів-олігархів.

Шановні товариші!

Наша партія переживає найбільш гострий і небезпечний час у своїй історії. Ми повинні вистояти. Тим паче, що у боротьбі проти загрози фашизму ми не одинокі. Нас підтримують прогресивні, ліві сили Європи, інших континентів. В цьому я переконався, зустрічаючись з лідерами політичних партій ряду європейських країн  і діячами міжнародних організацій - Парламентської Асамблеї Ради Європи, Європейського парламенту та інших.

Потужною демонстрацією солідарності з комуністами, трудящими нашої країни став XXXV з’їзд союзних компартій - СКП-КПРС, який відбувся 1 листопада ц.р. в Мінську.

Влада боїться КПУ, як єдину системну опозицію, яка представляє інтереси людей праці, сповідує ідеї соціальної справедливості.

За експертними оцінками, за нашим твердим переконанням, Компартію чекає наступний склад парламенту. І …дуже скоро!

Разом ми переможемо!