69 років… Стільки промайнуло з тих пір, як радянські війська визволили Великописарівщину від гітлерівських загарбників. Виросли вже три покоління людей, які про страхіття окупації знають лише з книг, кінофільмів та спогадів очевидців, котрих, на жаль, залишається все менше і менше. А нинішній молоді ще важче, адже її свідомість щодня піддається масованій обробці в дусі антикомунізму, антирадянщини, зневаги до героїчного минулого. А згадувати є що!

Наш район був утворений 1923-го року у складі Богодухівського округу Харківської губернії, з 1925-го – Харківського округу. З 1932 року Велика Писарівка – районний центр Харківської, а з 1939 року – Сумської області. Партійні і комсомольські осередки у Великій Писарівці оформилися відповідно у березні 1919 і на початку 1920 років. Переборюючи труднощі перших п’ятирічок, жителі району змогли досягти помітних успіхів у колгоспному будівництві і виробництві сільськогосподарської продукції. Наприклад, рільнича бригада колгоспу «Червоний лан», очолювана А.М.Нетребенком, зібрала 1938 року з кожного гектара по 22,5 центнера соняшнику, і здобула право на участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1939 року. Працювало кілька підприємств переробної і місцевої промисловості. Розвивалася мережа освітніх, медичних, культурно-освітніх і побутових закладів.

Та мирну працю, як відомо, перервала війна, котра ввійшла в народну пам’ять як Велика Вітчизняна. 12 жовтня 1941-го Велика Писарівка була окупована ворогом. Розстрілами і шибеницями гітлерівці насаджували «новий порядок» - у перші ж дні окупації вони повісили кількох радянських військовополонених і сільських активістів Ф.Дикого, К.Крамара та його сина Андрія. А всього було страчено 36 жителів районного центру. За роки війни район втратив близько 5000 чоловік. На примусові роботи до Німеччини було вивезено 2073 особи. З фронтів не повернулись додому 4452 воїни, у тому числі 1498 – загинули, 2425 – пропали безвісти, 428 – померли від ран, 101 – загинув у полоні. 79 наших земляків загинули, визволяючи Сумщину, а 397 – Європу.

Значними були і матеріальні збитки, завдані фашистами: середню школу вони перетворили на конюшню, знищили книжковий фонд бібліотеки, майно будинку культури, всіх шкіл, зруйнували школу-семирічку і обеліск борцям революції, спалили хлібоприймальний пункт, колгоспні ферми і 157 хат колгоспників.

Але ворогові не вдалося залякати наших земляків. Вони воювали не тільки на фронтах, а і у тилу окупантів, організувавши партизанський загін. За мужність і відвагу 8 партизанів відзначені високими нагородами. Діяв також підпільний райком комсомолу.

Воїни 340-ї стрілецької дивізії визволили Велику Писарівку ще 22 лютого 1943 року, але не надовго. Остаточне визволення району і його центру було здійснено з 7 по 11 серпня цього ж року військами 71-ї, 147-ї, 155-ї і 241-ї стрілецьких дивізій та 4-го гвардійського Кантемирівського танкового корпусу. Велику Писарівку звільнили 8 серпня танкісти-кантемирівці першого батальйону під командуванням майора О.М.Мороза. Особливо жорстокими були бої, які розгорілися в районі залізничної станції Кириківка, бо через неї охтирське угруповання ворога мало вихід до залізниці, а на території самої станції були розташовані великі склади.

Понад 4000 наших земляків були удостоєні орденів і медалей, 8 з них стали Героями Радянського Союзу, а три – повними кавалерами ордена Слави. На території району споруджено 27 пам’ятників і 10 обелісків вічної Слави воїнам-визволителям і односельцям, полеглим у боротьбі з гітлерівськими загарбниками. Не заростають народні стежини до 42 братських могил.

З нагоди 69-річчя визволення Великописарівщини відбувся урочистий мітинг жителів селища за участю ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Перший секретар

Великописарівського РК КПУ                   М.В.Гавриленко